Три вулиці

Я йшла довгою дорогою життя. Навколо мене квіти змінювались снігом, сніг – квітами. Велетні-будинки затуляли своїми холодними плитами тепле сонечко. Птахи перелітали з місця на місце та весело цвірінькали.

Попереду ще довгі роки і одна дорога. Я повільно йшла вперед та побачила маленький дороговказ. Здивувалась, бо бачила лише одну дорогу. Навіщо дороговказ? Мене вразили назви вулиць, що були написані на ньому: любов, милість та... смерть.

Всі люди навіть не дивились на маленький дороговказ і впевнено крокували по вулиць смерті. У мене серце виривалося з грудей. Я, здається, щось намагалась кричати: „Куди ви? Хіба не бачите, що кінець цієї дороги – смерть?”. Та на мене ніхто не звертав уваги.

Я пішла за людьми розгублена, бо не бачила іншого шляху. Та через декілька кроків побачила ще один дороговказ. Він був такий, як попередній. А попереду ще, ще... Ті, хто зупинявся біля них, чомусь зникали з цієї дороги. Я підійшла ближче і лише тоді помітила, що дороговказ цей – хрест із білого дерева. Червоним на ньому були написані назви двох вулиць: любов, милість.

Куди ж йти? Де ці вулиці? Я дивилась навкруги. Густий туман затуляв мені очі. Я впала на коліна і закричала: „Боже, я не хочу помирати! Я хочу жити! Чуєш?”

Без надії я підвелась і вже хотіла йти далі страшною вулицею смерті. Та побачила дві інші дороги. Вони були осяяні світлом, до якого тягнулось моє серце. Я пішла на це світло і зустріла справжню любов, знайшла милість.

Якою дорогою сьогодні йдеш ти?

Три вулиціПроза

Три вулиці
Проза