Последнее время. Играет фонтан.
Вот, кто-то родился.
И вдруг, кто-то умер.
И толпы людей. И уж вечер настал.
Вот, кто-то смеется. Вот, кто-то спешит.
О Нем много знает, но все же грешит.
А Он безграничной своею любовью,
Все также спасенье всем людям дарит.
О Боге сказать я хочу очень много.
О том, что Он умер, воскрес и страдал.
О том, что однажды, прейдя к Нему с миром,
Я смог бы сказать: «Ты не зря проливал,
Святую, безвинную кровь на Голгофе.
Не зря Ты оставил всю славу небес. Не зря.
Ведь однажды, во мне поселился Ты Духом Святым, оживил и омыл.
От бремени плоти меня Ты очистил.
И слово Свое внутрь меня Ты вложил».
Теперь, я - пришелец. Обрел я цель жизни.
Познал, что есть радость, покой, благодать.
Стремлюсь всей душою к небесной отчизне.
Сквозь скорби, паденья, встаю и вперед!
Все выше. Быстрее. Взирая на небо,
Стремлюсь я за Тем, кто хлеб вечный дает!
Его имя – Чудный! Его имя – Дивный!
Христос Всемогущий! Спаситель! Господь!
И ты поскорее прейди к Нему с миром.
В смирении сердца, склонись перед Ним.
Ведь Он всех прощает, но коротко время.
Спеши за водою, что жизнь всем дарит.
Аминь!
3.06.2011г.
Комментарий автора: "Последнее время уже наступает..."
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Максим, Вы не будете против,если я как-нибудь возьмусь написать музыку/аккорды к Вашим стихам? Комментарий автора: не забудьте указать автора стихов, и поделиться со мной тем, что получилось;)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
